Botanica — на головну
Сенполія, або узамбарська фіалка: догляд, розмноження, хвороби

Сенполія, або узамбарська фіалка: догляд, розмноження, хвороби

Сенполія (Saintpaulia) — рід красивоквітучих рослин родини геснерієвих (Gesneriaceae) і одна з найпопулярніших кімнатних культур. Різновидів сенполій, або, як їх називають, «узамбарських фіалок», існує величезна кількість, тож можна обрати практично будь-який сорт із потрібним розміром і кольором. Це компактні яскраві рослини, здатні цвісти майже цілий рік.

Історія відкриття та поширення

Важливо! Не варто плутати сенполію (Saintpaulia) з фіалкою (Viola). Це два різні роди з абсолютно різних родин. Сенполія, вона ж узамбарська фіалка, належить до геснерієвих і є тропічною рослиною.

Її відкрив у 1892 року барон Вальтер фон Сен-Поль (1860—1940), комендант Узамбарського округу — німецької колонії на території сучасних Танзанії, Бурунді та Руанди. Він звернув увагу на цю рослину під час прогулянки. Зібране насіння барон надіслав своєму батькові — президентові Німецького дендрологічного товариства, а той передав його ботанікові Германові Вендланду (1825—1903). Вендланд виростив рослину з насіння й 1893 року описав її як Saintpaulia ionantha (сенполія фіалкоквіткова), виділивши цей вид в окремий рід, названий на честь батька й сина Сен-Полів.

Уперше сенполію представили на міжнародній виставці квітів у Генті 1893 року. У 1927 році сенполії потрапили до США, де відразу здобули популярність як кімнатні рослини. До 1949 року було виведено вже сто сортів, а сьогодні їхня кількість перевищує 32 тисячі.

Сенполія, або узамбарська фіалка: догляд, розмноження, хвороби

Опис рослини

У кімнатному квітникарстві сенполію полюбили за невеликі габарити й тривале — до 10 місяців на рік — цвітіння. Це невисока трав'яниста рослина з м'ясистими, вкритими ворсинками листками округлої форми. Листки зеленого або рябого забарвлення розташовані на вкорочених стеблах, що утворюють прикореневу розетку.

Квітки мають п'ять пелюсток і зібрані в кисті; забарвлення та форма залежать від сорту. Чашечка складається з п'яти чашолистків. Плід — коробочка з численним дрібним насінням із прямим зародком.

Природний ареал сенполії обмежений гірськими регіонами Танзанії та Кенії, причому переважна більшість видів зустрічається лише в Танзанії — в Улугурських та Узамбарських горах (на сучасних картах зазвичай використовують назву «гори Усамбара»). Сенполії нерідко ростуть поблизу водоспадів і річок, в умовах водяного пилу та туману.

На що звернути увагу при купівлі

Передусім варто оглянути листя. Якщо на ньому є підозрілі плями або надто тугий центр розетки, рослина, найімовірніше, уражена якимось захворюванням. Виходити такий екземпляр складно навіть для фахівця, а для новачка це майже неможливо. Тому краще обирати рослину з яскраво-зеленими листочками, без ознак ураження шкідниками.

Під час вибору дітки важливо, щоб листочки не були сильно витягнутими, — це свідчить про те, що рослина вже постраждала від браку світла.

Для розмноження сенполій найкраще брати листковий живець із другого нижнього ряду. Нижні листки теж дають дітки, але, як правило, вони більш виснажені через поважний вік, тому потомство буде завідомо слабшим.

Обов'язково попросіть продавця вказати сортову належність рослини, щоб потім не мучитися з розпізнаванням. Деякі колекціонери на бирці зазначають і дату посадки дітки.

Для транспортування листкових живців зручно використовувати коробочки, пластикові контейнери чи інші ємності, які не дадуть живцям зламатися в громадському транспорті. Якщо такої ємності під рукою немає, попросіть продавця надути поліетиленовий пакет і щільно його зав'язати — тоді живець не травмується. Якщо листочки все ж зламалися, їх потрібно видалити з розетки.

Який горщик потрібен

При виборі горщиків для узамбарської фіалки важливий їхній діаметр:

•       5–6 см — для діток і молодих розеток;

•       не більше 10–12 см — для дорослих розеток.

В ідеалі діаметр горщика для дорослої розетки має бути втричі меншим за діаметр самої розетки. Підходять як пластикові, так і керамічні горщики, але колекціонери зараз віддають перевагу першим — вони дешевші й зручніші.

Сенполія, або узамбарська фіалка: догляд, розмноження, хвороби

Умови вирощування та догляд

Вирощування сенполій потребує певних старань. Щоб рослина цвіла рясно й довго, варто дотримуватися кількох правил.

Температура

Температурний режим має бути рівним — не надто спекотним улітку й не надто холодним узимку. Оптимальна температура — +18…+24 °C. Узамбарські фіалки не люблять різких коливань температур і протягів.

Освітлення

Квітка полюбляє яскраве світло, але не любить прямих сонячних променів. Якщо рослина стоїть на сонячному підвіконні, її треба затінювати, а взимку бажане додаткове освітлення флуоресцентними лампами, щоб світловий день становив 13–14 годин. У такому разі сенполії цвітуть і взимку.

Полив

Полив потрібен рівномірний. Поверхневий шар ґрунту має бути постійно вологим, але заливати рослину також не можна. Поливають обережно, під корінь, а зайву воду з піддона зливають. Вода має бути не холодною і бажано м'якою — у всякому разі її обов'язково відстоюють.

Узамбарська фіалка, особливо її листя, не терпить обприскування: при потраплянні крапель вода може спричинити загнивання. Щоб забезпечити достатню вологість повітря, горщики ставлять на піддон з водою так, щоб сам горщик її не торкався, або викладають на піддон вологий мох. Можна також поставити горщики у вологий торф.

Ґрунт

Ґрунт для узамбарських фіалок має бути пухким, добре пропускати повітря й легко вбирати воду. Можна купити готову земляну суміш для сенполій, а можна скласти її самостійно з листкової та дернової землі, перегною, піску з додаванням деревного вугілля, кісткового борошна й суперфосфату.

Пропорції основних компонентів такі: листкова земля — 2 частини, дернова — 0,5, перегній — 1, пісок — 1. На відро готової суміші додають 0,5 склянки кісткового борошна й 1 столову ложку суперфосфату.

Підживлення сенполій

На батьківщині сенполії ростуть на досить бідних ґрунтах, тому й при складанні земляних сумішей аматори намагаються не давати їм надто багато поживних елементів. Проте коренева система рослини міститься в невеликому об'ємі субстрату, і з часом земля в горщиках поступово виснажується — тож рослини доводиться періодично підживлювати. Щоправда, одразу після пересадки підживлювати не варто: протягом двох місяців живлення буде достатньо.

Чим небезпечний надлишок добрив

Підживлюючи рослини, не слід забувати, що надлишок поживних елементів може спричинити різні небажані явища:

•       надлишок азоту призводить до бурхливого росту листя на шкоду цвітінню, а «перегодовані» рослини стають нестійкими до хвороб і шкідників;

•       значний надлишок фосфору — сенполії швидше старіють, бутони обпадають, деформуються молоді листки;

•       надлишок калію — рослини припиняють ріст, листя жовтіє.

Концентрація розчину

Концентрація живильного розчину залежить від багатьох чинників, зокрема від розміру горщика й складу земляної суміші. До того ж сенполії не витримують високого вмісту солі, тому надто концентровані розчини (понад 1,5–2 г солей на 1 л води) для них шкідливі.

Чим менший розмір горщика й кількість землі в ньому, тим слабшою має бути концентрація солей — зате підживлювати потрібно частіше. Рослини на пухких ґрунтах можна підживлювати частіше, ніж на важких: у першому випадку добрива швидше вимиваються.

Важливо! При поливі сильно концентрованим розчином у рослин пошкоджується коріння, листя стає м'яким. Якщо не вжити негайних заходів, рослина може загинути. У цьому разі земляну грудку добре проливають теплою водою (0,5–1 л) невеликими порціями, а горщик ставлять у притінене місце.

Схеми підживлення

•       оптимальною концентрацією вважають 1 г комплексних мінеральних солей на 1 л води; кожне наступне підживлення проводять через 15–20 днів;

•       ефективні й слабші розчини — 1 г на 3 л води; ними можна поливати частіше, через 5–6 днів;

•       заслуговує на увагу постійне підживлення з поливом — тоді 1 г добрив розчиняють у 6–8 л води.

Підживлювати сенполії слід лише в найсприятливіший для їхнього росту час року — в умовах України це період із березня по вересень.

Пересадка сенполій

Коли й у який горщик пересаджувати

Дорослі сенполії щороку бажано пересаджувати у свіжу земляну суміш, адже їхня коренева система міститься в невеликому об'ємі землі, яка з часом втрачає структуру й поживність. Зазвичай пересаджують весною, але якщо рослини ростуть при штучному світлі, це можна робити в будь-яку пору року.

Найпоширеніша помилка — використання надто великих горщиків. Іх розрізняють за номерами, які відповідають діаметру верхньої частини:

•       № 5 або 6 — для молодих рослин, щойно відділених від материнського листка;

•       № 7 або 8 — коли рослини підростуть;

•       № 9 або 11 — граничний розмір для найбільших дорослих екземплярів.

Надто просторий посуд нерідко призводить до загнивання коріння.

Нові глиняні горщики перед використанням замочують у гарячій воді на 30–40 хвилин, а потім дають їм охолонути й обсохнути. Якщо цього не зробити, стінки горщика вбиратимуть надто багато води на шкоду рослині. Якщо доводиться повторно використовувати ємності, краї яких укриті соляним нальотом, їх ретельно миють жорсткою мочалкою в гарячій воді, а наліт видаляють щіткою або тупим ножем.

Правильний дренаж

При пересадці насамперед варто звернути увагу на дренаж. Шар, який насипають поверх черепка, що закриває донний отвір, відводить зайву воду з нижніх шарів землі, сприяє додатковому доступу повітря до коріння й перешкоджає злежуванню нижньої частини земляної грудки. Особливо він важливий при посадці в пластмасові ємності.

Зазвичай дренаж займає 1/5 об'єму горщика, і від його якості багато залежить стан земляної суміші та її кислотність. Варіанти дренажу:

•       подрібнені черепки від глиняних горщиків — найкращий варіант, бо вони не змінюють кислотності субстрату;

•       крупнозернистий пісок, добре промитий (фракція 1–2,5 мм);

•       невеликі гранули керамзиту; більші слід подрібнити, а сам дренаж із керамзиту треба міняти щороку, бо з часом у ньому накопичуються токсичні для сенполій сполуки;

•       крихта полістиролу чи пінопласту (5–12 мм) або гранульований поліетилен (3–5 мм) — хімічно інертні синтетичні матеріали;

•       рослинні матеріали — крихта соснової кори, горіхова шкаралупа, пробка, подрібнені соснові шишки; вони, як правило, підкислюють ґрунт, тож до такого дренажу бажано додати дрібні кусочки деревного вугілля.

Гравій і гранітний щебінь зазвичай містять частинки, що підлужують субстрат, тому їх можна використовувати лише на кислих ґрунтах. Цегляна крихта підлужує ґрунт дуже сильно, тому для дренажу її не рекомендують.

У маленьких горщиках (5–7 см) достатньо закрити дренажний отвір глиняним черепком, а решту об'єму займає земляна суміш. В ємностях більшого розміру (8–11 см) поверх черепка, укладеного увігнутою стороною догори, насипають дренажний шар 1,5–2 см, а на нього кладуть кілька кусочків деревного вугілля розміром близько 0,5 см — воно адсорбує шкідливі гази.

Глибина посадки

Велике значення має глибина посадки. При правильній глибині черешки нижніх листків мають бути трохи вище поверхні землі або злегка торкатися її. Якщо посаджена рослина нестійка, на поверхню землі можна додатково покласти шар моху-сфагнуму товщиною близько 1 см — він може злегка закривати черешки нижніх листків. Нерідко нестійкими виявляються надто високо посаджені рослини, що уповільнює їхній ріст і розвиток.

А при поливі надто глибоко посаджених рослин частинки ґрунту потрапляють у центр розетки й забруднюють її. Молоді листочки в точці росту деформуються, їхній розвиток уповільнюється. Нерідко в надто заглиблених сенполій загниває точка росту, на центральних молодих листочках з'являється «іржа», відмирають листки, загниває стебло — і рослина гине.

Розмноження сенполій

Листковим живцем

Найпоширеніший спосіб розмноження — листковий живець. Для цього потрібен здоровий, сформований листок (чи цвіте материнська рослина, значення не має). Довжина черешка має бути 3–4 см, зріз — косий.

Живець краще поставити у воду до утворення коренів. Якщо ж його одразу садять у землю, то, по-перше, ґрунт має бути пухким, не злежаним, по-друге, живець заглиблюють не більше ніж на 1,5–2 см. Горщик із живцем поливають теплою водою й укривають поліетиленовим пакетом для збереження вологості, температура має бути не нижче +20…+21 °C. Утворення коренів і розвиток діток триває 1–2 місяці.

Способів укорінення кілька, і кожен обирає найзручніший для себе. Якщо спосіб вибрано не надто вдало, новачки іноді розчаровуються: живець одразу загниває й гине. Для домашніх умов найдоступніше — укорінення в кип'яченій воді. Там, де можна купити субстратні компоненти, живці вкорінюють в агроперліті (крупна фракція) або вермикуліті. Добрі результати дає укорінення в дрібно нарізаному моху-сфагнумі, а в торфо-перегнійних таблетках ризик загнивання листка зведений до мінімуму.

Важливо! Загальне правило для всіх цих способів — не залишати довгий черешок. Дітки з'являться швидше й будуть більшими, якщо довжина черешка не перевищить 4 см. Зріз роблять гострою бритвою або скальпелем.

При укоріненні важливо забезпечити підвищену вологість повітря й температуру +20…+24 °C, тож живці рекомендують ставити в тепличку або поліетиленовий пакет.

Відділення та посадка діток

Дітки з'являються в середньому через 4–6 тижнів. Коли вони окріпнуть і підростуть, їх обережно відділяють від листка, намагаючись мінімально травмувати коріння. Потім дітку садять в окремий горщичок діаметром не більше 6 см. Листок, якщо він міцний, можна поставити на переукорінення.

На дно горщичка обов'язково кладуть дренаж — мох-сфагнум, кусочки пінопласту або дрібний керамзит. Ґрунт для діток має бути пухким і живильним: у субстрат можна додати 1/5 частину вермикуліту й 1/5 частину перліту. Якщо є мох-сфагнум, його теж додають, попередньо дрібно нарізавши ножицями, з розрахунку 1/5 від загального об'єму суміші.

Посаджені дітки поміщають у міні-тепличку, щоб вони адаптувалися там за 2–3 тижні. Тепличку ставлять на світле підвіконня — бажано не на південне, де узамбарські фіалки треба притінювати, щоб на листі не було опіків. Узимку слідкують, щоб від вікна не дуло: сенполії дуже чутливі до переохолодження кореневої системи. Підрослі дітки поступово привчають до кімнатних умов, провітрюючи тепличку по 10–15 хвилин, а потім по 30 хвилин.

Пасинками

Для розмноження узамбарської фіалки можна використовувати не лише листкові живці, а й пасинки. Для успішного укорінення пасинок має мати 3–4 листочки. Щоб відділити його від розетки, потрібне шило або гострий скальпель; при цьому намагаються не травмувати листкові черешки основної розетки.

Для укорінення пасинка використовують торфо-перегнійну таблетку або горщичок із субстратом. Для кращої адаптації та швидшого укорінення посаджений пасинок тримають у тепличці 3–4 тижні.

Хвороби сенполій

Інфекційні хвороби

Збудниками інфекційних захворювань можуть бути бактерії, грибки й віруси, що сприяють дуже швидкому їхньому поширенню.

Сіра гниль — інфекційне грибкове захворювання, яке викликає гриб Botrytis cinerea. Квітки й бутони вкриваються сірою пліснявою, уражені ділянки відмирають. Зазвичай гриб уражує рослину, потрапляючи на висохлі хворі квітки та пошкоджені листки. Захворювання інтенсивно розвивається за невисокої температури повітря (нижче +16 °C), рясного поливу, високої вологості, надмірного удобрення азотом і слабкої циркуляції повітря.

Щоб запобігти інфекційному загниванню, слід строго дотримуватися режимів поливу, температури й вологості. При виявленні плісняви уражені частини видаляють, а рослину обробляють розчином двозаміщеного фосфорнокислого натрію (1 г на 1 л води) або іншими фунгіцидами.

Борошниста роса — грибкове захворювання, що проявляється білястим нальотом на квітках, квітконосах і листках: здається, ніби вони обсипані борошном.

Поширенню борошнистої роси сприяють пил і бруд на рослинах, підвіконнях і полицях, де вони стоять, тому дуже важливо дотримуватися чистоти, а горщики й піддони періодично мити теплою водою. Виникненню захворювання сприяє також недостатнє освітлення (у глибині кімнати), короткий світловий день (7–8 годин на добу) або підвищена вологість повітря за низької температури (+14…+16 °C). Хвороба сильніше проявляється, якщо земляна суміш містить надто багато азоту, але мало калію та фосфору.

Надлишок азоту можна визначити за зовнішнім виглядом рослини, зокрема за станом молодих листків у точці росту. При нормальному розвитку молоді листочки збільшуються рівномірно, а через надлишок азоту вони щільнішають й деформуються, упираючись у наступний ряд листя. Далі рослина розростається, листя надмірно збільшується, стає жорстким і ламким, сенполія слабше цвіте, квітки дрібніші за звичайні, з'являються бокові пасинки.

Щоб позбутися борошнистої роси, застосовують фунгіциди, а іноді треба й подбати про зменшення вмісту азоту. Для цього земляну грудку проливають теплою водою (+30 °C) — приблизно 0,3 л на горщик, а надалі підживлюють фосфорними й калійними добривами (1 г на 1 л води).

З фунгіцидів обирають ті, що після обробки не пошкоджують ніжні опушені листки сенполій і не залишають плям. Варто мати на увазі, що препарати на основі беномілу (фундазол, бенлат), які раніше радили для сенполій, виведені з обігу й не дозволені до застосування, тому діючу речовину потрібно звіряти з «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».

Зручний для цієї культури й двозаміщений фосфорнокислий натрій (гідрогенортофосфат натрію) — засіб боротьби з борошнистою росою плодових, ягідних і декоративних культур. Він одночасно діє як фосфорне добриво, після обробки листя не пошкоджується, але на розкритих квітках можливі опікові плями; напіврозпущені квітки й бутони розвиваються нормально.

При використанні цього препарату не можна перевищувати концентрацію водного розчину: для обробки листя беруть 1 г на 1,5 л води, а для поливу — 1 г на 1 л води. Зазвичай достатньо однієї обробки, у крайньому разі її можна повторити через 10–12 днів. Більше двох разів сенполії обробляти не рекомендується. Цей препарат знищує також плісняву на поверхні землі.

Після обприскування фунгіцидами найбільш уражені борошнистою росою квітки й квітконіжки видаляють. Водні розчини для обробки мають бути трохи теплими. Щоб уникнути світлового опіку листя після мийки, йому дають обсохнути в затіненому місці.

Неінфекційні хвороби

Неінфекційні захворювання зазвичай виникають через порушення агротехніки. Вони можуть проявитися на одному екземплярі й не передаватися іншим.

Загнивання стебла й кореневої системи. Першою ознакою загнивання стебла є в'янення нижніх листків: вони стають тьмяними, наче запиленими, ніби рослина потребує поливу, хоча земляна грудка достатньо волога. Загнивання коріння й стебла можна побачити при пересадці. Причинами можуть бути посадка у щільну важку землю, висока концентрація добрив у суміші, великі горщики, полив холодною водою, недостатньо висока температура повітря (нижче +20 °C) і надто глибока посадка.

У дорослих екземплярів стебла загнивають і при злежуванні землі, коли немає вільного доступу повітря до коріння. Тоді відгниває та частина стебла, що міститься в землі, коріння росте лише у верхньому шарі, а розетки листя втрачають декоративність і стійкість у ґрунті. Такі рослини найкраще пересадити у свіжу земляну суміш — інакше стебло згниває й рослина гине.

Природне відмирання нижнього ряду листя. У здорової рослини за нормального утримання нижній ряд листків добре працює близько року, а потім відмирає: воно змінює забарвлення, з'являються пожовклі ділянки з ознаками загнивання або підсихання краю. У міру старіння такі екземпляри видаляють, відламуючи їх біля основи стебла.

Пошкодження черешків краями горщика. Черешки нижніх здорових листків нерідко пошкоджуються в місцях дотику до країв глиняної ємності, особливо якщо вони нерівні. Щоб цього не сталося, краї глиняних горщиків попередньо покривають кількома шарами лаку або розплавленою сумішшю натурального воску (0,2 частини), каніфолі (1 частина) і сургучу (2 частини). Суміш не можна перегрівати до кипіння — від цього на краях з'являються пухирці. Перевернутий горщик занурюють у розплавлену суміш на 0,5–1 см і одразу опускають у холодну воду.

Так само можна обробити краї горщиків, опускаючи їх у розплавлений сургуч із домішкою 1/8 частини воску або в чистий віск. Розплавлений парафін дає гірші результати: він тріскається, кусочки відлітають, а на цьому місці можуть розвинутися пліснява й водорості.

Деякі квітникарі беруть тонку гумову трубочку, розрізають її вздовж, відрізають кусок, що дорівнює довжині кола горщика, і надівають на край, захищаючи таким чином черешки листя. Іноді з товстого дроту встановлюють спеціальні підпори для листків, щоб вони не лягали на край горщика, хоча виглядає це не надто вишукано.

Під час посадки черешки нижніх листків часто травмуються, і надалі такі листки починають підгнивати біля стебла. Їх необхідно видалити, а стебло в місці відлому присипати порошком деревного вугілля.

Пожовтіння листя. Причинами є надмірна освітленість, коли на рослину падають прямі сонячні промені або притінення занадто слабке, а також постійний брак вологи чи поживних речовин у ґрунті. При браку живлення рекомендують підживлення не надто сильної концентрації. Якщо й після цього позитивних результатів не видно, варто перевірити кислотність ґрунтової суміші: надто кислу (pH нижче 4) або лужну (pH вище 7) землю слід замінити.

Плями на верхній стороні листків. Зʼявляються смуги й округлі плями неправильної форми — білі, жовтуваті або коричневі. Найчастіше це результат впливу прямих сонячних променів (особливо якщо вони потрапляють на мокре листя після поливу), мийки холодною водою або обприскування. Такі плями можуть з'являтися й узимку, коли на рослину спрямований потік холодного повітря при провітрюванні. Якщо вони не проходять, доводиться чекати, поки розвинеться нове зелене листя. Щоб їх не було, потрібно підтримувати постійну, достатньо високу температуру повітря, притінювати рослини від прямого сонця й не ставити на підвіконня рослини з вологим листям.

Світлі плями, помітні на просвіт. Вони з'являються від постійного рясного поливу, особливо якщо земля схильна до закисання — наприклад, містить багато не повністю розкладеного листя. У цьому разі земляну грудку можна пролити слабким розчином перманганату калію (рожевого кольору), відрегулювати режим поливу або змінити земляну суміш.

Відсутність цвітіння. Цьому сприяють велика сухість і підвищена температура повітря (такі умови частіше виникають узимку, при центральному опаленні), короткий світловий день (менше 9 годин на добу), надто кислий ґрунт (pH нижче 4,5). Негативно впливає й надто удобрена земля з надлишком азоту.

Опадання квіток і бутонів. Основна причина — різка зміна зовнішніх умов. Наприклад, сенполія росла й цвіла в приміщенні з підвищеною вологістю повітря (у теплиці), а потім була перенесена туди, де вологість значно нижча. Або ж рослину з прохолодного місця переставили туди, де температура набагато вища, чи при провітрюванні взимку на неї потрапив потік холодного повітря. До опадання квіток і бутонів призводить також полив розчином добрив підвищеної концентрації.

Сорти й види сенполії

Рід сенполія налічує близько двадцяти видів. Найвідоміші з них:

•       Сенполія темна (Saintpaulia confusa) — рослина зі струнким прямим стеблом висотою до 10 см. Квітки синювато-фіолетові, з жовтими пиляками, зібрані в кисті по чотири.

•       Сенполія фіалкоквіткова (Saintpaulia ionantha) — у природі має фіолетово-сині квітки, а у виведених культиварів забарвлення може бути дуже різноманітним: білим, рожевим, червоним, синім, фіолетовим. Листки зверху зелені, знизу — зеленувато-червонуваті.

•       Сенполія магунгенська (Saintpaulia magungensis) — рослина з гіллястими стеблами висотою до 15 см і листками діаметром близько 6 см із хвилястими краями. Квітки пурпурові, зібрані по дві або чотири.

•       Сенполія теїтейська (Saintpaulia teitensis) — рідкісний вид із гірських районів на південному сході Кенії, підлягає охороні.

Сьогодні виведено безліч сортів сенполій, і більшість із них — гібриди. Для таких гібридів квітникарі зазвичай використовують позначення «сенполія гібридна».

Як класифікують сорти

Сорти сенполій поділяють на кілька груп:

•       за забарвленням і формою квіток — класичні, зореподібні, фантазійні, облямовані та сенполії-«хімери»;

•       за типом листя — «хлопчики» й «дівчатка»: у рослин-«дівчаток» на верхній стороні в основі листка є світла пляма, а в сортів групи «хлопчики» листя повністю зелене;

•       за розміром і діаметром розетки — гіганти, мініатюри та мікромініатюри.

Кілька популярних сортів:

•       'Chimera Monique' — квітки з бузковими пелюстками й білою каймою;

•       'Chimera Myrthe' — квітки з рожево-червоними пелюстками й білою каймою;

•       'Ramona' — сорт із густо-рожевими махровими квітками, у центрі яких ефектно виглядають жовті пиляки;

•       'Nada' — сорт із білими квітками.

Квітуча розетка цілий рік

Сенполія лише на перший погляд здається вимогливою. Насправді їй потрібні три речі: рівна температура, яскраве розсіяне світло й обережний полив під корінь теплою водою. Додайте до цього невеликий горщик, пухкий ґрунт і помірне підживлення — і компактні яскраві кущики узамбарських фіалок радуватимуть вас цвітінням майже цілий рік. Почніть з одного листкового живця: дуже скоро на підвіконні з'явиться власна колекція, у якій кожна розетка буде неповторною.

Сенполія, або узамбарська фіалка: догляд, розмноження, хвороби 3